«Оглядаючись в минуле, зніми капелюха;
Зазираючи в майбутнє, засукай рукава»
Відома всім істина — без знання минулого немає майбутнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.
З цією метою для студентів Заліщицького агроколеджу викладачами і кураторами груп щорічно організовуються історико-краєзнавчі екскурсії. Мальовнича Гуцульщина, Хотин, древній Львів, славний Київ, столиця козацької звитяги Хортиця – куди тільки не пролягали наші захоплюючі маршрути.
Ще не встигнув вгамуватися першовересневий передзвін, а студентство знову рушило у мандрівки рідним краєм. Наймасовішою цьогоріч для студентів-другокурсників стала екскурсія до міста-музею Кам’янця-Подільського, доля якого унікальна. Впродовж своєї багатовікової історії він завжди був «межовим каменем» - між античним і праслов’янським світом, між Заходом і Сходом, між християнством і ісламом, між різними світоглядами і культурами. Специфічне геополітичне розташування Кам’янця-Подільського визначило його основну функцію – порубіжної фортеці.
Кам’янець Подільський – місто, що зберегло дух середньовіччя, тому його фортеця відноситься до семи чудес України. Припаркувавши автобус під її стінами, ми були вражені величчю і могутністю цього дива, що його створили наші славні предки. Захоплювало вдале поєднання міцних оборонних мурів міста, Старого замку (XII–XVIII ст.) та високих стрімких скель каньйону річки Смотрич. Надзвичайно привабив юнаків комплекс укріплень Нового замку, збудований у XVII ст., що є єдиним збереженим зразком фортифікаційних споруд нідерландської школи.
Ну а далі почалась захоплююча мандрівка у часі, у яку повела екскурсовод Лілія Петрівна.
Студенти довідались, що до Кам’янецької фортеці входять одинадцять башт, кожна з яких має свою назву й історію. Так, найвища башта названа Папською тому, що була збудована на кошти, надіслані Папою Римським Юлієм II. Ще її називають Кармелюковою, бо в ній тричі був ув’язнений український народний герой Устим Кармелюк. Круті кам’яні сходи привели нас до камери із ув’язненим ватажком народних месників (макет-реконструкція Кармелюка, а поряд – справжнє дерев’яне відро, у яке той збирав панське добро). Почувши легенду про те, що той юнак, який потрапить монеткою у відро, стане багатим, а дівчина скоро вийде заміж, хлопці і дівчата наввипередки почали засипати Кармелюкове відро.
А ще ми мали змогу побачити у Чорній (кутовій) башті криницю завглибшки 40 і діаметром 5 м, видовбану у скелі – єдине джерело води у замку; небораку у борговій ямі, біля якої замислились навіть найговіркіші. Дух славної української історії дихнув на нас у підземеллях Замкового комплексу, де збереглася система ходів і казематів. Особливо моторошно було споглядати каземати, у яких відтворено ряд експозицій з в’язнями. У вузьких та похмурих кам’яних склепах ніби вчувалося, як гримлять кайдани мордованих мучеників землі української.
У західному бастіоні реконструйовано панораму оборони замку 1672 р. під час турецької навали, яка більш як у 60 разів переважала кількість захисників фортеці. До речі, чужоземні зайди лише тричі захоплювали Кам’янець за його середньовічну історію. А от у 1621 році хан Осман, побачивши укріплення Кам'янця, спитав: "Хто збудував таке могутнє місто?" - "Сам бог", - була відповідь. "Нехай бог і здобуває його!" - і повернув військо назад.
Надовго прикував до себе увагу молоді східний бастіон, де розміщено експозицію, присвячену історії легкої метальної зброї на Поділлі. Відчувши себе середньовічними воїнами, юнаки не хотіли випускати з рук арбалета, влучаючи в мішені.
Далі наша екскурсія продовжилась Старим містом, з яким замковий комплекс з’єднує унікальний Замковий (або Турецький) міст. Припускають, що саме він зображений на колоні Траяна у Римі, а отже - один із найстаріших у Східній Європі.
Подолавши Турецький міст, опиняємось в Старому місті. Приємно просто блукати вузькими вуличками, вимощеними бруківкою, вдихати запах історії і милуватися незрівнянними за красою пейзажами. До того ж Кам′янець вражає своєю давньою величчю і розмаїттям: є споруди і святині православні, католицькі, лютеранські, мусульманські, іудейські. Адже місто було населено представниками кількох громад.
Пильну увагу наших студентів привертає Тринітарський костел (18 ст.), заснований Тринітарським чернечим орденом, ченці якого займалися звільненням невільників – християн із мусульманського полону.
Ще одне місце, яке не можна залишити поза увагою, - Петропавлівська катедра (16 ст.), унікальний храм, зі статуєю мадонни, що дивиться на захід з вершечку турецького мінарету. Вхід до комплексу лежить через тріумфальну арку, під нею всі загадували бажання – кажуть, що збуваються. У костелі вдало поєднані стилі бароко, ренесансу, неоготики, тому ми були зачаровані надзвичайним внутрішнім оздобленням: дерев′яним різьбленням, розписами, вітражами, скульптурами з каменю, органом. Тут же, у катедрі, у каплиці Радників - найцінніший у мистецькому плані скарб Кам'янця: надгробок 21-річної Лаури Пшездецької з Чорного Острова. Два роки - з 1874 по 1876 - з цільної глиби карарського мармуру скульптор В. Бродський виготовляв свій шедевр. Реалістичність образу перевершила всі сподівання невтішних батьків. Скорботний ангел загасив факел життя, книжка навічно відкрита на двадцять першій сторінці.
У самому серці старого Кам′янця височіє ратуша українсько-польського магістрату, поряд - вірменський колодязь, видовбаний у суцільній скелі на глибину 55м на кошти вірменського купця. Неподалік від ратуші розмістилися ще й францисканський монастир, домініканський костел Святого Миколая. Останній оспіваний поетами як найпрекрасніший храм краю. Домініканський монастир вперше згадується в письмових джерелах в 1372 році. На той момент він був дерев'яним, і в 1420 році храм згорів дотла. У XVI столітті Домініканський монастир був відбудований Потоцькими. Під час турецького панування костел був перебудований в мечеть. У ньому був встановлений мусульманський амвон, який зберігся до сьогодні. Реставрація костелу Святого Миколая була проведена в 1754 році на кошти Потоцького. На фасаді досі можна бачити герб роду Потоцьких і старовинну скульптуру "Пес з факелом" (емблема домініканців). З лівого боку від костелу знаходиться двоповерхова будівля, в якій раніше жила сім'я Потоцьких.
Історія старого Кам'янця-Подільського пов’язана ще з одним визначним іменем – сумарно 100 днів провів тут С.Петлюра, займаючись різноплановою державною працею, що відповідала його розумінню та ідеалу державотворення. Тут у адміністративному центрі Поділля, який став тимчасовою резиденцією Директорії і уряду УНР, він виробляв і добивався прийняття рішень, що мали доленосне значення для народу України.
Перегорнувши одну із сотень сторінок нашої славної історії, студенти поверталися додому. Ця мандрівка у часі заставила нас замислитись над сьогоденням України. Ще у Кам’янці, споглядаючи трьохметрові мури кам’яних валів фортеці, з болем співставляли середньовічні способи захисту наших пращурів від ворогів із необхідністю аналогічно боронитися від дикої навали новітніх варварів уже в XXІ столітті. Скільки списів ламалося у герці за наш край, що вабив завойовників зі Сходу і з Заходу!
Але гордо підносився увись, вище баштових шпилів, гордий і непереможний дух українців, що ще нікому і ніколи не вдавалося здолати. Так, ордам завойовників на який час випадало панувати на наших благодатних землях, але той предківський дух волі і свободи через покоління-друге знову піднімав нас з колін. І навіть ті страхітливі знаряддя тортур, які експонуються у кам’яних підвалах Старого Кам’янця-Подільського, не змусили відректися наших краян від жаги до волі і свободи. Не зламати духу справжніх патріотів-українців і нинішнім ворогам української державності, хай би які дикунські середньовічні способи катувань вони нині не демонстрували світові. Ось такими міркуваннями про враження від екскурсії ділилися студенти у своїх творах-роздумах, що їх запропонували написати викладачі.
«Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців», - стверджував Олександр Довженко. Молоде покоління повинне добре знати свою історію, аби не повторювати помилок минулого, знати поіменно своїх героїв, як із підручника з історії, так і новітніх, щоб передати нездоланний дух українців прийдешнім поколінням.
Гойман В. І., Матійчук О. М. – викладачі коледжу