Бібліотека коледжу інформує
Є.Ф.Маланюку – 120 років від дня народження
(1.02.1897-16.02.1968)
«Мій ярий крик, мій біль тужавий,
Випалюючи ржу і гріх,
Ввійде у складники держави
Як криця й камінь слів моїх.»
Маланюк Є.
У 1990-х рр. розпочався процес повернення в Україну творів Є.Маланюка - найбільшого поета діаспори і одного із найяскравіших українських поетів
ХХ ст., борця за державний суверенітет України, публіциста і літературного критика, мемуариста і культуролога-енциклопедиста, чия творчість за радянських часів була під суворою забороною. І лише після здобуття Україною державного суверенітету творча спадщина Є.Маланюка стала доступною широкому читацькому загалу України.
Сьогодні вже важко уявити історію нашої культури, зокрема літератури, без нього - автора поетичних збірок «Стилет і стилос» (1925), «Гербарій» (1926), «Земля й залізо» (1930), «Земна мадонна» (1934), «Перстень Полікрата» (1939), «Влада» (1951), «Проща» (1954) культурологічні та історіософських досліджень «Нариси з історії нашої культури» (1954), двох томів есе – «Книга спостережень. Проза. Том 1, 1962» та «Книга спостережень. Проза. Том ІІ, 1966» та багатьох інших творів, які стали величезним надбанням української літератури.
Із жодною літературою світу ХХ століття не поводилися так несправедливо, як з українською. Воно народжувало великих творців давало їм крила і тут же обрізало їх, відкидало авторів у вигнання або ж знищувало – надовго, а інколи й назавжди занурюючи в забуття їхню творчість.
Є.Маланюкові довелося пережити сорок вісім років вимушеної еміграції, але, усе ж таки, йому випала не найгірша доля: він уникнув страшних репресій, таборів, політичних переслідувань. Хоча митець і був змушений жити за межами Батьківщини, усе своє життя він присвятив служінню рідному народові..
Складним був життєвий шлях Євгена Филимоновича, не так просто все і в його літературній спадщині. Він поступово і впевнено повертається на Батьківщину, знаходить свого читача, який відкриває для себе поета- раціоналіста, поета-трибуна, поета-лірика, невтомного борця за свободу України, палкого патріота і прекрасної людини:
Але недаром серце билось
І очі вічно пили синь.
Але недаром, о, недаром
Я креслив літери цих літ:
Мій жар спахне колись ударом
І в дійсність обернеться міт
Нічого вже не залишилось
Ані уяв, ані марінь,
Мій ярий крик, мій біль тужавий,
Випалюючи ржу і гріх,
Ввійде у складники держави.
Як криця й камінь слів моїх.
Підготували працівники бібліотеки.