Наш календар
Символу незламності українців - Василеві Симоненку-90!
8 січня 1935-го - 14 грудня 1963-го… Ці дати обрамляють життя лицаря української поезії Василя Симоненка, поета трагічної долі, чий бунтарський дух і любов до Батьківщини зробили його безсмертним, попри короткий життєвий шлях- 28 років. Творчість, журналістська та громадська діяльність цього поета-шістдесятника поклали початок дисидентського руху в Україні й до сьогодні залишаються знаковими для українського народу. Його творчий шлях становить 10 років плідної праці, протягом яких було написано сотні віршів, новел, казок і байок для дітей. Але єдина прижиттєва збірка поезій – «Тиша і грім» – вийшла друком у 1962 році. Найвідоміші поезії Василя Симоненка – вірш «Ти знаєш, що ти людина», в якому поет оспівує цінність кожної людини. А вірш «Лебеді материнства» став своєрідним заповітом для сина та всього українського народу – жити з почуттям національної гідності .
Василь Симоненко – родом з Полтавщини. За словами Олеся Гончара, «з глибини народного життя вийшла його поезія, з мужності народу, з горя його і його звитяжної боротьби виспівалась вона. Звідси той дух непоборний, яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка була в ній».
Його дитинство і юність припали на важкі роки Другої світової війни та повоєнного лихоліття. Ріс без батька, з мамою і дідусем. У 1952 р. закінчив із золотою медаллю середню школу і вступив до Київського університету імені Тараса Шевченка на факультет журналістики.
Роки навчання в університеті допомогли Василеві Симоненку проявити свій поетичний талант. У цей час він багато писав, був членом студентської літературної студії імені Василя Чумака (СІЧ). Вимогливий і критичний до поетичного слова, намагався доводити свої твори до художньої досконалості, але в умовах прискіпливої радянської цензури майже не друкувався.
Після закінчення університету Симоненко працював у редакціях газет «Черкаська правда», «Молодь Черкащини», а також був власним кореспондентом «Робітничої газети». Вже зовсім скоро молодий журналіст відчув, що пропагандистська та агітаційна робота не надихає його і, що він втрачає щось набагато більше і справжнє. Згодом у своєму щоденнику Симоненко писав: «Будьте прокляті ви, нікчемні гроші! Ви зробили мене рабом газети».
Справжнє покликання Василя Симоненка проявилося в поетичній творчості, яка стала для нього формою протесту проти несправедливості. У поезії, сповненій палкою любов'ю до України, поет вдало поєднував чуттєву лірику з потужною громадянською позицією. Стрижнем поетичного мислення Симоненка була доля України, любов до рідної землі, ненависть до її ворогів і віра в непереможність свого народу. Віршовані рядки Симоненка «Народ мій є! Народ мій завжди буде!» стали не лише літературним, а й громадянським маніфестом.
Окрім поезії, Симоненко залишив значний доробок у прозі та публіцистиці. Його щоденники, есеї, журналістські статті стали важливими документами епохи, в яких він аналізував стан суспільства та виступав на захист людських прав. Саме за свою принциповість і відвертість він зазнав переслідувань з боку радянської влади.
Маючи загострене відчуття справедливості і правди, Симоненко пристрасно боровся проти тогочасної брехні, спотворення історичних фактів. Він став активним учасником Клубу творчої молоді «Сучасник», членами якого були Алла Горська, Лесь Танюк, Іван Світличний. Саме учасники Клубу розшукали і першими публічно розповіли про місця масових поховань жертв розстрілів НКВС у Биківнянському лісі й написали до місцевих органів влади меморандум із вимогою оприлюднити правду про моторошні злочини й належно вшанувати пам'ять про закатованих людей.
Зовсім скоро Симоненко починає жити під наглядом відповідних структур влади, зазнавати утисків і переслідувань. Він гостро відчуває на собі свавілля цензури, яка безжально корегувала його твори і забороняла їх друкувати. За декілька місяців до смерті Симоненко з гіркотою і сумом написав у своєму щоденнику: «Друзі мої принишкли, про них не чути й слова. Друковані органи стали ще бездарнішими й зухвалішими. «Літературна Україна» каструє мою статтю, «Україна» знущається над моїми віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться… До цього ж можна додати, що в квітні були зняті мої вірші у «Зміні», зарізані в «Жовтні», потім надійшли гарбузи з «Дніпра» й «Вітчизни».
Письменниця Ірина Жиленко згадувала: «…Василь Симоненко писав просто і чесно, він тільки виписувався, тільки починався. Йому, відірваному від столиці і її новацій, було найтяжче. Симоненкові судився найдовший шлях у поезію і – на пекучий сум – найкоротше життя».
Василь Симоненко помер 14 грудня 1963 року. Навколо причин його смерті ходило багато чуток. За офіційною версією він помер від швидкоплинної хвороби, але є свідчення друзів і колег Симоненка, що за декілька місяців до смерті його було жорстоко побито працівниками міліції, що могло стати причиною передчасної смерті поета.
Спалахнувши на поетичному небосхилі пломенистою зорею, він пішов від нас на стрімкому злеті свого молодого життя і яскравої творчості. Ще двадцятирічним передрік свою долю, занотувавши пророчі рядки:
Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять – смерті в очі подивлюсь.
Олесь Гончар називав Василя Симоненка «витязем молодої української поезії», Василь Захарченко – «поетом із Шевченкових долин», а Василь Стус говорив про поета так: «…На голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само…».
Василь Симоненко став знаковою постаттю для всього українського народу. Його полум'яна поезія і нині, у часи повномасштабної російсько-української війни, запалює в серцях українців вогонь патріотизму, заряджає незламним духом завзяття, сміливості та відваги.
А слова поета лунають ще більш потужно та пророчо!
Україно! Ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Тож пам'ятаймо:Василь Симоненко — це один із наших пророків, це людина, яка присвятила своє життя боротьбі за те, щоб називатися українцем... Тепер це як тест: якщо озиваються в серці поетові вірші, значить, ти - справжній українець.
Матеріал підготувала Віра ГОЙМАН, викладач української літератури