На хресті всевишньої печалі
На вшанування 93-х роковин Голодомору в Україні у 1932-33 роках працівниками бібліотеки було проведено літературно-історичну годину-реквієм «Голгофа пам'яті». Після десятиліть мовчання незалежна Україна показала світові весь жах того, що несе у собі слово Голодомор. Учені, історики зібрали величезний фактографічний матеріал на основі розсекречених архівних документів, свідчень очевидців цієї трагедії.
Про причини та страшні наслідки голодомору-геноциду для українського етносу вела мову викладачка історії Галина Петрів, оперуючи вражаючими цифрами та фактами трагічних подій.
Але за цими моторошними цифрами – долі живих людей, наших хліборобів-українців. Що коїлося у їхніх сім'ях, домівках, душах, коли їх прирекли на голодну смерть? Усвідомити усю гостроту трагедії крізь призму настроїв та переживань, психологічний стан українського селянина нам допомагає художня література. Саме темі реалістичного відтворення теми голодомору у романах «Марія» Уласа Самчука, «Жовтий князь» Василя Барки та «Розколоте небо» Світлани Талан і була присвячена година пам'яті за вбитими голодною смертю українцями сталінським режимом.
Гортаючи сторінку за сторінкою, студенти та усі присутні долучилися до глибокої рани нашої національної історії. Художнє читання окремих епізодів творів викладачами-словесниками дало змогу відчути усю глибину авторського болю.
У центрі трагічних подій, відтворених у романі Уласа Самчука, - жінка з іменем Богоматері – Марія. Ставлячи жінку-матір у центрі трагічних подій, автор намагається передати її почуття, її страждання як Берегині роду людського, Берегині народу, що стоїть над прірвою. Студенти душею й серцем відчули глибину трагедії родини, яку «савєцкая власть» довела до нелюдських фізичних страждань через повільну голодну загибель, завдяки глибоко емоційному прочитанню окремих уривків твору викладачкою рідної словесності Іриною Сагайдак. Улас Самчук присвятив свій твір усім «матерям, що загинули голодною смертю на Україні у 1932-33 роках» і став символом самого материнства як основи продовження життя, на яке занесла свою вбивчу руку кістлява рука голодомору.
Чи не найповніше трагічні картини розп'яття української душі на Голгофі 1933 року зобразив Василь Барка у романі «Жовтий князь», щоє лiтописом сiмейного життя родини Катранникiв.
Це земна сила, що тримає на своїх плечах добро, і труд, і саме життя. Ця сім'я уособлює добро, труд, християнську віру — сам український етнос, проти якого заповзявся боротися Жовтий князь. Духовна чистота і віра, працелюбність і чесність викликають лють диявола, котрий перетворив кожен двір і село на страшне гетто смерті. Родина докладає немислимих зусиль, аби вижити, вистояти, дочекатися весни. Але коли навкруги все виметено, забрано, спустошено, порятунку чекати нізвідки. І постають зі сторінок роману у майстерному прочитанні викладачки Віри Гойман страшні картини злодіянь сатанинської системи на українській землі. «Люта голодність» нищить усе святе...
Василь Барка прагнув розказати всьому людству болючу правду про радянську тоталітарну систему, яка знищує все гуманне на своєму шляху, бо вона сама — «Жовтий князь», тобто уособлення смерті. Та письменник вірить, що, пройшовши через таке пекло, український народ обов'язково відродиться! Тому виживає самотній сирота Андрій - єдина галузочка родини Катранників, щоб зберегти пам'ять і повідати людям про пережиті лихоліття.
Пройшло мало не століття з часу трагедії, а вона і нині не залишає нас байдужими, бо нелюдські картини голодної смерті не дають спокою і нам, нинішнім, коли той самий ворог, уже в інший спосіб плюндрує нашу землю, тіла і душі. А тому уже в сьогоденні ця ж тема знайшла своє відображення у ще одному художньому творі сучасної письменниці Світлани Талан «Розколоте небо». Книга була написана до 80-ї річниці Голодомору, а сама авторка (до речі, уродженка Луганщини) зверталася не тільки до спогадів очевидців, а й до розсекречених нині архівів.
У романі мова йде про долю хліборобської родини Чорножукових на фоні найтрагічніших подій новітньої української історії. Письменниця поетизує працю українського селянина, який корінням вріс у рідну землю і яка для нього є основним сенсом життя. Примусова колективізація та навмисні дії влади, спрямовані на вилучення хліба, руйнують родини Павла, Федора та Гордія Чорножукових. Важко було долати загальне хвилювання Людмилі Атаманчук, цитуючи окремі фрагменти роману, аджетвір Світлани Талан часом наближається до нон-фікшнз в натуралістичному описі вражаючих фактів голодної смерті.
Долі героїв роману, про які фрагментарно повідала студентка 11 гр. Надія Орза, жахають і надовго не полишають того, хто до них долучився. Як зазначає Ольга Хвостова у передмові до роману, «невеличке село Підкопаївка на Луганщині перетворилося на філію пекла, що нею, як ми вже добре знаємо, у той час стала більша частина України. Сама земля тут просякнута жахом, на кожному метрі – літри крові і тонни проклять…».
Тому наостанок і звучить заклик літературознавиці «молитися, молитися, молитися чистими тихими молитвами. Нам усім, усій Україні, усім миром», молитися «за розколоте небо над їхніми головами – щоб воно стало єдиним над нашими…».
У канву Години пам'яті впліталися поетичні строфи у виконанні студентів 25 гр. Ірини Лилик, Уляни Сороцької, Іванни Салевич та Андрія Слухинського.
Світлу пам'ять жертв голодоморів в Україні присутні вшанували хвилиною мовчання. Нам потрібна ПАМ'ЯТЬ, бо допоки вона жива, БУДЕМО ЖИТИ!!!
Оксана МАТІЙЧУК, завідувач бібліотеки