«Поетка вогненних меж»
Усе – лише не це! Не ці спокійні дні…
Олена Теліга
У липні українська громадськість вшановує 120-річчя від дня народження видатної української поетеси, публіцистки, громадської діячки, члена Організації українських націоналістів та борчині за незалежність України у ХХ столітті Олени Теліги.
Олена Теліга належить до покоління українських діячів, які боролися за незалежність не лише словом, а й власним життям. Народжена на московщині та вихована у російськомовній, проте високоінтелігентній родині Шовгенових, Оленка здобувала освіту і формувалася у Києві, де і потрапила у горнило становлення та поразки української державності у 1918-1922 рр. Саме тут пробудився у неї голос предків (по лінії матері мала українське походження), коли до глибини душі була вражена зневажливим ставленням до української мови:
«Та собача мова – моя мова!.. Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати! З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не ходив, говорити лише українською мовою».
Ці слова Олени Теліги стали символом її незламності, любові до України та свідомого вибору бути українкою. Як людина і літературна діячка вона могла зреалізуватися у Європі, де опинилася з родиною внаслідок поразки українських визвольних змагань. Але зустріч у грудні 1939 року із Олегом Кандибою-Ольжичем, відомим поетом та вченим, громадським і політичним діячем, одним із керівників націоналістичного руху, стала визначальною в її подальшій долі, бо саме відтоді вона взялася до активної роботи в ОУН.
Окупований фашистами Київ був смертельно небезпечним для українців-націоналістів, проте її повернення на Україну було свідомим вибором подружжя Олени та Михайла Теліг: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…», - зазначала Олена. Тому її арешт гестапо як голови Української спілки письменників був цілком очевидним. Вартий захоплення й поваги інший факт: Михайло, що не мав ніякого відношення до літературного процесу, назвався теж письменником, щоб підтримати дружину й бути з нею до кінця.
Іронія долі: Олена Теліга у своїй поезії декларувала готовність йти за чоловіком-борцем «хоч на смерть» (вірш «Мужчинам»), а слідом за дружиною-поетесою і полум'яною патріоткою пішов на розстріл її коханий мужчина. Їх подвиг увічнює дерев'яний хрест у Бабиному Яру та пам'ятник геніальній українці.
А кому нині забракне сил для боротьби з рашистським окупантом – залишено у камері № 34 (в'язниця гестапо у будівлі колишнього НКВС на вулиці Володимирській) напис, зроблений рукою Олени Теліги: «Тут сиділа і звідти йде на розстріл Олена Теліга». Зверху викарбовано націоналістичний стилізований під меч Тризуб. А ще – зізнання одного із німецьких офіцерів після смерті Олени: «Я ще не бачив чоловіка, щоб так героїчно вмирав, як ця гарна жінка».
Заліщицька земля має за честь по-особливому вшановувати подружжя Теліг, адже у серпні 1936 року вони тут відпочивали і проживали на віллі «Вікторія». Цитую уривок із книги М.Сопилюка та М.Бачинського «Заліщики: роки, події, люди: у 2-х т. Т.2. – Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2015»: «Про перебування Олени Теліги в нашому місті написав історик Василь Олійник, директор Заліщицького краєзнавчого музею, у статті «Олена Теліга в Заліщиках». За даними дослідника, тут вона жила у віллі «Вікторія» на вул. Бічній, 3 (зараз провулок Лесі Українки, 6). Цей будинок був побудований ще за часів Австро-Угорщини… В книзі професора Надії Миронець «Олена Теліга. Листи. Спогади» опубліковано лист, де вона повідомляє про свій виїзд до Заліщиків та перебування тут: «Ми вже кілька днів над Дністром, ... в самих Заліщиках Та нам тут дуже подобається і настрій маємо чудовий».
А в другому листі писала таке: «Тиждень вже живу в Заліщиках і насолоджуюсь сонцем. Гарно мені тут і якось особливо радісно. Я багато купаюся, багато веслую, багато ходжу і багато читаю.... Тут на своїй землі мала б що робити, але що робити у Варшаві?» (С. 49-50).
Михайло та Олена Теліги Олена Теліга та Дмитро Донцов
Вшановуючи заслуги Олени Теліги перед рідним народом, вдячними заліщанами 24 серпня 2006 року, до 100-річчя від дня її народження, було відкрито пам`ятну дошку на будинку, де вона перебувала, та перейменовано вулицю на честь поетеси.
Працівниками бібліотеки у читальній залі коледжу оформлено виставкову полицю до 120-річчя від дня народження поетеси, на якій, зокрема, представлено книжку Н. Лісової та І. Павлюк «Я – вогонь! Я – вихор!» з авторською п'єсою «Олена Теліга. Або-або» на базі опрацювання документальних матеріалів, листів та спогадів поетеси, численних фото із сімейного архіву Теліг.
Бібліотекарі взяли участь у літературній годині «Олена Теліга – ясна зоря української поезії, літопису боротьби за Україну, сьогодення та майбуття», проведеної Заліщицькою міською публічною бібліотекою за участю голови Чернівецької обласної організації Всеукраїнського жіночого товариства ім. Олени Теліги Л.Крисько.
Життя та творчість Олени Теліги залишаються прикладом відданості національній ідеї, а її жертовність — нагадуванням про ціну свободи. Поезія й публіцистика видатної українки й сьогодні звучать актуально, адже утверджують гідність, свободу, силу українського духу та відповідальність за майбутнє своєї держави. Саме тому вшанування Олени Теліги сьогодні є не лише даниною пам'яті, а й важливим внеском у збереження національної пам'яті та української ідентичності.
Оксана МАТІЙЧУК, завідувачка бібліотеки коледжу