Наш календар
Великий Кобзар у моєму серці
Щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним, адже він - велика і невмируща слава українського народу. У особі Шевченка український народ ніби об'єднав найкращі сили й обрав співцем своєї історичної слави та гіркої долі, виразником власних сподівань і прагнень.
Роздумуючи над долею Т. Шевченка, Є. Сверстюк порівняв її з долею євангельського світильника, якого не ховають під стіл, а ставлять на підсвічник, щоби він світив усім і щоб далеко було видно...
Якими відблисками світло Шевченкового Слова сяє у серцях і душах студентів ВСП «Заліщицький фаховий коледж ім. Є. Храпливого НУБіП України» дізнаємося з їхніх роздумів "Тарас Шевченко у моєму житті". Цю письмову роботу вони підготували, навчаючись дистанційно. Подаємо уривки з окремих студентських міркувань.
Омельченко Кіріл, 21 група: Він один із тих поетів, які не боялися висловлювати свою думку, прославляти Україну, засуджувати її катів. Мабуть, через це його вважають Батьком України, через це його «Кобзар» є у кожній українській оселі, тому його творчість така близька кожному. Якби мене запитали: «Коли саме творчість Тараса Шевченка з'явилась у моєму житті?», я б, мабуть, не зміг дати точної відповіді. Він був у моєму житті завжди. З раннього дитинства мої батьки читали мені вірші Кобзаря.
Приведа Василь, 21 група: Читаючи Шевченка, я по-новому відкрив для себе Україну. Величну, з багатою історією державу, у якій жили чудові люди, яких, чомусь, так хотіли знищити. Кожен твір, який я читав, змушував замислитись, роздумувати, відчути. Я дотепер пам'ятаю ті відчуття, коли вперше прочитав «Розриту могилу» і «Великий льох». Мене немов охопили мурахи. Стало страшно, що все це відбувалося на нашій землі.
«… Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває».
Угринюк Марійка, 11 група: Щоразу, як я перечитувала твори Великого Кобзаря, знаходила у них щось нове, щось таке, чого не помічала раніше. У кожному своєму вірші він висловлює надію. Надію на те, що колись Україна стане вільною, що настане суд над панами. Він показує нам, як потрібно любити свою землю, вірити у її світле майбутнє. Чого тільки вартий уривок : «Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю». Мене одразу охоплює думка – а як люблю її я? Чи готова я зробити хоч щось для своєї Батьківщини?
Николяк Арсен, 11 група: Вірші Тараса Шевченка – це національне надбання. Вони, як і сам Тарас Григорович, немов той вічний вогонь, що ніколи не згасне у серцях людей. Житимуть у душі кожної свідомої людини. Даватимуть стимул і надію.Якщо б мене запитали: «Яка роль Шевченка у моєму житті?», я б, мабуть, не задумуючись відповів: «Неоціненна». Адже його вірші з дитинства прививали мені любов до свого краю. Тарас Шевченко пішов з життя, коли йому було 47. Проте, за цей час він зумів зробити дуже багато.
Гоменюк Ганна, 14 група: Шевченко для мене – моє сумління, мій сум і жаль за долею Батьківщини, стимул робити все для її щастя. Це - взірець людини із надзвичайною силою духу, силою волі, хто безмежно любив свою Україну, хто бажав для неї лише найкращого і не боявся цього показувати не лише словом, але й ділом.Шевченко – це все українське в мені.
Юрійчук Василь, 15-Ф група: Тарас Григорович Шевченко є прикладом того, як потрібно говорити правду, не боячись нікого! Не даремно значну частину життя він провів у неволі. Взагалі, усе його життя – неволя... Але ж він боровся! І говорив те, що думав. Кобзар є прикладом голосу народу, адже саме цю роль він виконував усе життя. Не підкорявся системі, не боявся в'язниці, боровся за рідну мову, не говорив – кричав правду.
Ференц Віра, 15-П група: Особисто для мене Шевченко – великий геній українського народу, його творчість цікава для усіх поколінь, кожен у його словах може віднайти щось для себе. Звертаючись до творчості Тараса Григоровича Шевченка, ми можемо почерпнути як знання про минуле, так і знайти відповідь на актуальні болючі проблеми сучасності.
Бортник Ангеліна, 15-Е група: Незважаючи на те, що помер Кобзар ще молодим, у пам'яті багатьох українців він залишиться сивоволосим дідусем у кожусі, портрет якого є у кожній українській хаті. Дідусем з добрими очима, якими він дивиться на нас зі стіни і, немов, промовляє : «…І оживе добра слава, Слава України».
Ось такі різні міркування молодих людей- майбутнього нашої нації, але всі вони зводяться до однієї думки: як весна оновлює природу, так само поезія Великого Тараса оновлює наші душі, закликає бути чесними і милосердними, щиро любити свій народ, свою Україну.
Віра Гойман, викладач філологічних дисциплін