«Розстріляне Відродження – одна з найтрагічніших сторінок новітньої української літератури»
У рамках відзначення ряду знакових для нашого народу історичних подій – 100-ліття українських національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., 80-ліття найжорстокіших у нашій новітній історії масових винищень цвіту нації – української еліти та 150-ліття від часу заснування Всеукраїнського товариства «Просвіта» для студентів І-ІІ курсів була проведена навчальна літературно-читацька конференція «Розстріляне Відродження – одна з найтрагічніших сторінок новітньої української літератури».
Конференція проходила у формі презентації літературних міні-проектів студентами 11-ї, 13-АЕ та 21-ЕК груп.Вона мала на меті значно розширити діапазон знайомства студентського загалу з літературно-мистецькими здобутками періоду національного українського відродження 20-х рр. XX ст. та повернути із історичного забуття незаслужено вилучені імена десятків надзвичайно талановитих, інтелектуально високоосвічених митців, які були фізично знищені чи морально скалічені у 30-х рр. минулого століття. Тому-то означений цей період Ю.Лавріненком «Розстріляним відродженням України».
У вступному слові Матійчук О.М. зазначила, що тимчасова політика «українізації», здійснювана з 1920-го до початку 1930-го року з метою зміцнення більшовицької влади в Україні і спрямування національного відродження в соціальне русло, насправді була підготовкою до головного удару на тотальне знищення української інтелігенції і української нації загалом. Маховик кривавої репресивної машини смерті був запущений з квітня 1930 року сумнозвісним показовим судовим харківським процесом над 45-ма українськими діячами; набирає обертів у грудні фізичним знищенням 337-х кобзарів (більшість з них були незрячі); у травні 1933 року її темпи прискорюються з арештом Михайла Ялового та інших членів ВАПЛІТЕ, самогубством Миколи Хвильового. Та кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року, коли у сумнозвісному урочищі «Сандормох» (Карелія) було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції – цвіту нашої нації.
Саме про українських діячів культури - безпосередніх жертв сталінського терору готували свої літературні проекти студенти І групи. Символом цього нещадного кривавого режиму стала родина Крушельницьких, батько якої Антін був міністром освіти УНР (загалом було знищено семеро членів родини). Про трагедію однієї із найвпливовіших родин тодішньої Галичини розповіла Квік Ірина (21-Е гр.).
Серед презентованих студентами жертв червоного терору –
Михайло Яловий (Юліан Шпол) (Боднарук Валентина, 21-Е гр.),
Микола Хвильовий(Пригодюк Тарас, 13-А гр.),
Микола Куліш(Любінецький Владислав, 11 гр.),
Лесь Курбас(Костенюк Юрій, 11 гр.),
Валер'ян Підмогильний(Ониськів Андрій, 13-А гр.),
Микола Зеров (Петрущак Володимир, 11 гр.),
Євген Плужник (Мазяр Микола, 11 гр.).
Григорій Косинка (Гончар Ярослав, 11 гр.),
Михайль Семенко (Сердюк Дмитро, 11 гр.),
Павло Филипович(Шиндеровський Сергій, 11 гр.),
Микола Вороний(Товарніцький Арсен, 11 гр.),
Марко Вороний(Зозуля Дмитро, 21-К гр.),
Валер'ян Поліщук(Стефанюк Олександр, 21-К гр.),
Григорій Епік(Лазар Олег, 21-К гр.),
Мирослав Ірчан (Андрій Баб׳юк) (Тремблюк Михайло, 21-К гр.),
Олекса Слісаренко(Серьогін Владислав, 21-К гр.),
Кость Буревій (Золотий Дмитро, 21-К гр.),
Олекса Влизько (Базів Олександра, 21-Е гр.),
Дмитро Фальківський (Хоміцький Назар, 21-К гр.),
Майк Йогансен (Смоляк Денис, 13-А гр.),
Олесь Досвітній ( Котелець Вадим, 13-Е гр.),
Михайло Драй-Хмара (Рожелюк Михайло, 13-Е гр.),
Михайло Бойчук (Сидорчук Анастасія, 11 гр.).
Виступи студентів супроводжувались художнім читанням поезій, у яких звучали радість, біль, трагедія, розпач:
Був цей хлопчик лагідний і тихий,
Як сосновий у безвітря ліс...
…А сімнадцятий минув, зустрінув
Наречену – кулю за Дніпром…
…(Для якої радості і втіхи
Кожен з нас приходить і росте?) (Є.Плужник).
Частині репресованих й переслідуваних представників української інтелігенції вдалось уникнути найвищої міри покарання і вижити в тюрмах і концтаборах. Тому ІІ група студентів представляла проекти про фізично й морально скалічених внаслідок репресій представників нашої культури. Про письменника, перекладача, дослідника проблем розвитку й культури української мови Бориса Антоненка-Давидовича вів мову Ткач Ігор (11 гр.); про трагізм життєвої долі гумориста і сатирика Остапа Вишні доповів Филипюк Григорій (13-А гр.); Вилка Ольга (21-Е гр.) презентувала проект про українського громадсько-політичного і державного діяча, літературного критика, історика літератури, віце-президента ВУАН, публіциста, одного із творців української журналістики Сергія Єфремова. Вилучені із літературного обігу і віддані у радянській літературі забуттю твори розстріляного ще до розгортання масових репресій були і твори Гната Михайличенка (Бойко Володимир, 11 гр.). Дивом уцілів, вчасно емігрувавши, Освальд Бургардт (Юрій Клен). Льорчак Анатолій (11 гр.) не тільки повів слухачів тернистими життєвими дорогами цього надзвичайно обдарованого поета, ай майстерно прочитав уривок із його поеми «Прокляті роки», у якій поет зі щемом згадав тих, хто
…за чай
І хліб теж не схотів себе продати,
Але, минаючи тропу розлук,
Зостався, щоб зазнати хресних мук...
А якими актуальними видалися рядки із книги Б.Антоненка-Давидовича із книги «Як ми говоримо?» (читала Л.Гембатюк):
«Людина, байдужа до рідної мови, – дикун. Вона – шкідлива своїм єством уже тому, що байдужість до мови пояснюється цілковитою байдужістю до минулого, теперішнього й майбутнього народу».
Не оминули учасники конференції і митців «доби розстріляного відродження». Їхня творчість або чітко відповідала компартійним нормам, або ж у більшості випадків зазнала в період сталінських репресій значних змін. Про трагедію поетичного генію одного із найталановитіших у світовій ліриці поетів-символістів Павла Тичини готувала літературне дослідження Гембатюк Лідія (21-К гр.).
Хто ж тобі зготовив цей кривавий час?
Хто ж так люто кинув на поталу нас?- резюмував словами поета трагедію людини і митця В.Любінецький.
Та є ще одна група митців, які до кінця життя служили українській національній ідеї і могли втілити її у пристрасне слово палкого патріота. Але за цю свободу життя і творчості вони заплатили високу плату - вічною розлукою з рідною землею. Про непрості емігрантські дороги Івана Багряного та Євгена Маланюка розповіла завідувач бібліотекою Ємчук Н.В.
Підводячи підсумки конференції, заступник директора із навчальної роботи Сопилюк М.В. наголосив, що перегорнуті студентами трагічні сторінки нашої історії і культури мають спонукати їх до усвідомлення того, що споконвічний ворог України і нині прагне взяти реванш за неміч зламати українську духовну міць і силу. Тож трагічні і водночас героїчні постаті представників доби «Розстріляного відродження» мають стати для них взірцем справжньої людини, митця, патріота.
У роботі конференції взяли участь студенти 12, 14-ОФ, 15, 16-ПК, 22, 23, 24. 25 та 26 груп, а також викладачі-словесники та викладачі суспільних дисциплін.
Технічну підтримку учасникам конференції було надано адміністратором бази даних бібліотеки коледжу Гнатяк Н.О.
Матійчук О.М., викладач української літератури, організатор конференції
