Якимець Анна: «Поезія – відображення моєї душі»
Напевно, у кожної людини є хобі – заняття, яке доставляє неймовірне задоволення і радість.Захоплення чимось улюбленим, чим дійсно є для нас важливим те, що нас притягує, цікавить. Всі вони мають право на існування, оскільки дозволяють людині зробити своє життя цікавішим, більш наповненим, позбутися від нудьги та суму, які відвідують нас іноді самим несподіваним чином...І в це хобі деколи вкладається вся душа.
Якимець Анна Юріївна студентка 24 групи, яка опановує спеціальність «Облік і оподаткування» окрім того, що є старостою групи, відмінницею навчання є ще й творчою особистістю. У вільний від навчання час Аня пише вірші.
«Схильність до поезії виникла відносно недавно – близько чотирьох років тому. Спочатку це був просто спосіб вилити печаль або тугу, радість або закоханість щоб відчути полегшення. Але потім натхнення стало приходити частіше, з'явилася неймовірна тяга до поезії. Я знаю людей, які пишуть вірші, але не можу сказати, що це слідування моді. Таке захоплення – скоріше, потреба в самовираженні і спосіб надати власним емоціям «форму», нехай і словесну. Це таке інтенсивне переживання ідеї чи певної емоції. Це якийсь вибух, який потребує виходу негайного. Це навіть більше, ніж просто хобі: адже вірші – відображення душі». - підкреслює Аня.
Пропонуємо для перегляду творчі напрацювання дівчини!
Перше кохання
Любов – це сонечко, що всесвіт зігріває,
Любов – чудесний птах, що в квітнику співає.
Її не знає той, хто плаче солов'єм ,
Вона в душі того, хто мовчки умирає.
Бо перше кохання буває різним
У когось – зарано, у когось – запізно.
У когось взаємне і дуже щасливе.
А в когось нерозділене і страшно мінливе.
У когось обійми і поцілунки,
А в когось кохання – це просто малюнки.
Хтось так говорить про це і вважає,
Що це найцінніше в житті, що він має.
А комусь – наплювати; він каже,
Що любов – це драма і жарти.
Перше кохання буває різним,
у декого – вчасно, у когось – запізно.
Мова калинова
О, мово рідна, українська мово,
Тебе люблю, як матінку свою.
Так дзвінко ніжно й мелодійно
Звучиш, як соловейко у гаю.
**********
Ти супроводжуєш мене з дитинства,
То тут, то там я чую ріднії слова.
Ми будем вчити мову українську,
Щоб зберегти її на довгії літа.
***********
Я жити з нею завжди буду,
Вона – найкраща солов'їна мова.
Ніколи у житті її я не забуду,
Любиму, найніжнішу мову калинову.
Війна брудна
А може досить грати у війну!
Безглузду і криваву.
Вона приносить лиш біду,
В людські життя – болючі рани
*****
Та тільки у часи біди
Про інших думаємо ми.
І знаєм: треба помогти
Невинним дітям з сходу, що страждають.
*****
Коли нема війни, ми думаєм лише про себе.
Вагаємось, чи помогти, чи нам того не треба.
Не думаєм чи добре так комусь, чи ні.
Тому що в нас все добре коли хтось в біді.
*****
Не прошу я вас стати ідеальними,
Але не так, не так потрібно жити.
Тож не будьте, будь ласка, банальними
І кожною секундою навчіться дорожити.
*****
Життя – це довга казка
І кожен сам собі поет.
У казці цій є не одна поразка,
Та в кожного є свій імунітет.
Хотілось би, щоб тільки в старості
Кожен взяв на небеса білет!