Колядуємо і щедруємо…
Коляди, щедрівки, обряди на Різдво, Новий рік і Йордан – усе те дуже рідне, дуже близьке українському серцю. То незвичайний скарб, особливо – для українського селянина, в його серці він ще довго буде берегтися – і не знищить його жодна сила, ані вічні картання, ні заборони…
Яка ж історія колядок і щедрівок?
Бог Сонця, по всій імовірності, мав й таке ім'я як – Колєда. Обряди цих давніх слов'янських свят здійснювалися на початку року й знаменували повертання до літа. Проходили такі свята надзвичайно врочисто – найперше завдяки величальним пісням ( колядкам і щедрівкам ), віншуванням, що супроводжувалося посіванням різним зерном.
Сніп збіжжя на покуті, сама кутя, характер самої вечері, багата кутя, ворожіння на Щедрий вечір, посипання – все слугувало тому, щоб у майбутньому літі забезпечити собі найкращий урожай.
Пісні, що спочатку відносилися до Сонця, Місяця та інших світил небесних – наші прадіди, ще далекі від справжнього розуміння християнства, - почали по своїй простоті відносити до Христа, апостолів і святих. Ось чому в наших колядах і щедрівках св. Апостоли шукають Бога – й знаходять у полі, де Він пшеницю сіє … Ось чому в щедрівках, при посіваннях так багато побажань чисто хліборобських.
Сивою давниною повіває від наших коляд і щедрівок. У них, а ще в обрядах, котрі їх супроводжують виявляється давній світогляд українського народу його стара культура у великій силі, що засвідчує глибоку релігійність, багатство, ніжність і красу душі нашого народу.
Коляди і щедрівки пройняті доброзичливістю, пошаною до людей. Тут усе змальовано яскраво та ласкаво: і сонечко, і місяченько, і дощик, і Бог, Ісус Христос, Його Пречиста Мати Діва, ангели, апостоли, святі, люди, рослини, тварини – всі зичать добра. А ми, слухаючи тих пісень, багатіємо добрими надіями …
Підготувала Віра Гойман
(За матеріалами часопису «Церква і нарід», 1936 р.)