Писанка – оберіг українського народу
У ці барвисті весняні дні розквітає не тільки природа, а і людська душа, адже незабаром - Великдень, найочікуваніше свято багатьох християн. Цьогорічні передсвяткові та святкові дні опинились у полоні коронавірусного карантину, але ми добре знаємо, що Великдень символізує воскресіння з мертвих Ісуса Христа, який прийняв смерть за гріхи людей і спасіння людського роду від страшних бід. До цього світлого дня християни завжди готувалися заздалегідь та з великим трепетом.
Щороку урочисто та гамірно перед Великоднем було в стінах нашого коледжу: студенти готувалися до традиційного Свята писанки, ініціатором якого була викладачка історії Олійник М.Д.
Під керівництвом вихователя гуртожитку, народного майстра Боднара Ігоря Романовича студенти-гуртківці творили символ життя, маленьке диво-писанку. Незвичайні візерунки чарували зір. Ось на писанці - зображення хреста, за словами Майстра, - це символ птаха, що летить по небу; квадрати, ромбики – знаки землі; риба – символ здоров′я; крапки–зерно; грабельки, павучки - символ працелюбства і т.д.
Взагалі, українська писанка має понад 100 символічних малюнків. На Київщині малюнок крупний, такий самий на Тернопільщині, Закарпатті. А на писанках Гуцульщини - дрібненький. Чому так - достеменно не знає ніхто. Символічне навантаження мала і кольорова гама писанки. Червоний колір усимволізовував радість життя, любов, жовтий — місяць і зорі, урожай; зелений — багатство, буяння рослинного світу, його воскресіння; блакитний — чисте небо, здоров'я; бронзовий — матінку-землю; чорний з білим — пошану до померлих родичів, їхніх душ та ін.
Цікаво, що писанки використовували як опредмечений символ кохання, даруючи їх юнці. У народній медицині ними «викачували» хвороби. Свячені писанки закопували у землю (на високий врожай), клали у домовину, у ясла для худоби. Лушпиння із писанки кидали «на щастя» на дах оселі та ін.
Із своїх писанок студенти майстерно викладали композиції, доповнюючи їх великодніми рушничками, серветками, виробами з бісеру. Відчувалося, що в свої творіння студенти вкладали не тільки душу, а й показали небайдужість до традицій українського народу.
Цьогоріч наша коледжівська родина не зможе бути разом напередодні Великодня, тож хай писанка стане тим символ, який об´єднає нас у боротьбі з ненависним вірусом. Бо з′являються і зникають народи, виростають та руйнуються міста, занепадають культури - ніщо в цьому житті не вічне. Вічною стала тільки українська писанка, несучи нащадкам вічну таїну життя, смерті та воскресіння.
Гойман В.І., викладач культурології
фото з архіву Юрія Війтика