Наш календар
Святе синівське право Василів
У січні святкуємо Василя. А тижнем раніше, на Різдво, згадуємо ще двох наших славних Василів трагічної української долі часів поневолення нації.
6 січня 1935-го - 4 вересня 1985-го – саме таку страсну дорогу вготувала доля Василю Стусу.
8 січня 1938-го - 14 грудня 1963-го… Ці дати обрамляють життя лицаря української поезії Василя Симоненка.
Василь Симоненко – родом з Полтавщини. За словами Олеся Гончара, «з глибини народного життя вийшла його поезія,з мужності народу, з горя його і його звитяжної боротьби виспівалась вона. Звідси той дух непоборний, яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка була в ній».
Такою ж мужністю і незламністю наділила свого сина і земля Вінниччини – подарувала світу людину багатостраждального таланту – Василя Стуса.Наділивши обох Василів талантом, мужністю й непримиренністю, природа, схоже, у жодному випадку не помилилася. Їм обом боліла Україна – тим великим болем, якого нікому не під силу втамувати. Кожному з цих двох Поетів нелегко доводилось у житті навіть із самим собою. Обоє не вміли миритися з найменшою несправедливістю. Обоє боролися. Обоє полягли у тій боротьбі – хоч і кожний по-різному. Обом народження на Різдво ніби обіцяло щасливе життя, а жоден його не отримав. Зате кожен і досі світить у пам'ять свого народу, як провідна Вифлеємська зірка. І цього, мабуть, не так уже й мало.Обоє – хай і кожен різною мірою – виконали свою земну місію. Яскраве тому свідчення – могутній ген усвідомлення себе українцем, який вони посіяли у нащадках.Сніжинки їхнього Різдва досі ще обпікають наші повіки.
Отож, символічно, що в День Святого Василія, який протягом багатьох віків несе українському народові надію на багатий новорічний ужинок, на нову пісню, на кращу долю, ми знову торкнемося віршів двох Василів – щедрих засівальників рідного слова.
Не одлюби свою тривогу ранню,
— той край, де обрію хвиляста каламуть,
де в надвечір'ї вітровії тчуть
єдвабну сизь, не віддані ваганню.
Ходім. Нам є де йти — дороги неозорі,
ще сизуваті в прохолодній млі.
Нам є де йти — на хвилі, на землі —
шляхи — мов обрії — далекі і прозорі.
Шумуйте, весни — дні, ярійте, вечори,
поранки, шліть нам усмішки лукаві!
Вперед, керманичу! Хай юність догорить —
ми віддані життю, і нам віддасться в славі!
Василь Стус
Грудочка землі
Ще в дитинстві я ходив у трави,
В гомінливі, трепетні ліси,
Де дуби мовчали величаво
У краплинах ранньої роси.
Бігла стежка вдалеч і губилась,
А мені у безтурботні дні
Назавжди, навіки полюбились
Ніжні і замріяні пісні.
В них дзвеніло щастя непочате,
Радість невимовна і жива,
Коли їх виводили дівчата,
Як ішли у поле на жнива.
Ті пісні мене найперше вчили
Поважати труд людський і піт,
Шанувать Вітчизну мою милу,
Бо вона одна на цілий світ.
Бо вона одна за всіх нас дбає,
Нам дає і мрії, і слова,
Силою своєю напуває,
Ласкою своєю зігріва.
З нею я ділити завжди буду
Радощі, турботи і жалі,
Бо у мене стукотить у грудях
Грудочка любимої землі.
Василь Симоненко
Віра Гойман, викладачка української літератури