Свіча у кам’яній пітьмі», такою була тема години – реквієму, яка проводилась у читальній залі бібліотеки ВП НУБіП України «Заліщицький аграрний коледж ім. Є. Храпливого».
Сюди прийшли ті, кому не байдужа доля і творча спадщина великого правдолюбця і мученика - політв’язня, великого поета В. Стуса, який віддав життя за розкріпаченість людської особистості та за велику ідею, 30-річчя з дня трагічної смерті, ми відзначали у вересні цього року.
Зала, де відбувався захід, відповідно оформлена: портрет В. Стуса, прикрашений кетягами калини із чорними стрічками, вишиті рушники, хліб-сіль і свічки. На фоні «Реквієму» Моцарта звучать слова читців:
Згадаймо всіх, хто вмер за Україну,
Всіх тих, хто не дожив, недокохав,
Кого везли в вагонах на чужину,
Хто в більшовицьких таборах конав…
На вечорі йшла мова про те, що епоха не цінує геніїв за життя – вона згадує про них надто пізно: бо у нашій незбагненній країні найкращих синів спершу зневажають, мордують по тюрмах і таборах смерті,а вже потім славлять і шанують як героїв і пророків.
Не пройти і нам повз трагедію знищеного таланту, повз трагічну долю замордованого в концтаборах видатного нашого поета-сучасника В. Стуса.
Під траурну мелодію на екрані пропливають кадри перепоховання В. Стуса,
О. Тихого, Й. Литвина в Києві. Вимучене тюрмами і таборами тіло свого вірного сина В. Стуса прийняла у своє лоно українська земля.
Перед портретом у залі горіли свічки чистим мерехтливим світлом, наче зимові проліски, а ведучі-студенти закликають присутніх уявно пройти дорогою В. Стуса, дорогою - через терни до зірок, і доторкнутися серцем до великої людської трагедії, а водночас і високої вірності вибраному ідеалу.
Під час розповідей студентів на екрані з’являються фотографії поета різних років, його батьків, друзів. Ніхто не знає, який більший з його подвигів: вірші, життя, чи смерть? Якби не передчуття, «Що ми канемо у вічність молодими, то не було б таке його життя, і не такі були б його вірші». Поет знав собі ціну. Для Василя Стуса вищою моральною нормою було, за «точним його висловом» «прямостояння». Він був чесним із собою до кінця і зовсім не здатним до будь - яких компромісів. Це і визначило його трагічну долю. Всі віхи Василевого життя були записані на небі, він не міг щось змінити, бо належав тільки Україні і Богові.
Біда так тяжко пише мною.
Так тяжко мною пише біль...
Поет жив Україною, морив і снив нею на чужині. Ця всепоглинаюча любов була смислом його життя і червоною ниткою проходила через усі його поетичні збірки. Це трунок, що п’янить і робить одержимим, а разом з тим – трутизна, що вбиває тіло, дух і веде до загибелі.
Бог не часто нам дає таких велетів духу і таланту. Це гордість і слава нашого народу і відданість боротьбі за найвищі ідеали всього людства. На прикладах таких людей, як В. Стус, будуть виховувати прийдешні покоління.
Ми вдячні голові методоб’єднання кураторів, викладачу фізики Руснак С.Г., та керівнику художньої самодіяльності Мартинчуку Олегу Михайловичу за музичне оформлення, та допомогу у підготовці презентації про життя і творчість В. Стуса, без яких захід не мав би такого ефекту.
Адже музика Моцарта, Баха, Альбіоні налаштовувала слухача на роздуми, допомогла глибше відчути велич і трагізм життя поета, відчувати і сприймати пекельні муки самого Василя Стуса, допомогла зрозуміти присутнім те, що в центрі – людина, яка знаходиться між життям і смертю, вони ніби відчували величезну безодню вічності, щасливий трепет і тяжке страждання.
Всі учасники заходу ще і ще раз переконалися в тому, що В. Стус усе життя йшов до України, до свого народу, несучи на плечах хрест правди і сумління, усвідомлюючи, що сходить на Голгофу. Тепер він з нами навіки, і живе своїми безсмертними творами, своєю безприкладною стійкістю, своєю беззавітною вірою в нові часи, які зараз наступили на Україні і які наближав своїм життям – подвигом В. Стус.
Н.Д.Проданик, викладач української мови і літератури