Цього року 9 травня ми відзначатимемо 71 річницю дня Перемоги. Мільйони українців пройшли через горнило цієї війни. Мільйони загинуло. Отже, ця війна має прямий стосунок до нас, українців. Це – не чужа нам війна. Ми повинні пам’ятати про неї.
Для України на відміну від визволених західними союзниками Бельгії, Данії, Норвегії, перемога 1945 року не стала перемогою свободи, демократії і національного суверенітету. На превеликий жаль, ми досі не маємо правдивої історії, яка б ефективно висвітлювала ті далекі і трагічні події як нашого українського народу, так й інших народів Європи.
Україна насправді належить до тих країн, які найбільше постраждали у роки Другої Світової війни. Трагедія нашої країни полягала, власне, у тому, що Україна як держава – не існувала. По суті, український народ використовувався як гарматне м’ясо. Це була чергова війна, у якій українці вбивали один одного в чужих арміях та за чужі інтереси. Наші співвітчизники воювали практично від самого початку війни – від 1 вересня 1939 року, аж до кінця – до 2 вересня 1945 року. 22 червня 1941 року Німеччина напала на СРСР, бойові дії на території на території України тривали до 28 жовтня 1944 року, коли була остаточно визволена територія України (закінчення Східно-Карпатської операції). 8 травня 1945 року капітулювала Німеччина. 9 травня відзначаємо День Перемоги.
Із закінченням війни завершився процес об’єднання всіх українських земель (крім Криму) в одній державі, остаточно визначились кордони республіки, їхнє юридичне визнання світовим співтовариством, збільшилась територія та демографічний потенціал УРСР. У вересня 1944 року внаслідок укладення Люблінської угоди між Польщею та УРСР було визначено кордон між державами. Відповідно до цього документа споконвічні українські землі Підляшшя, Холмщина, Посяння і Лемківщина, де проживало майже 800 тис. українців передавались Польщі. 26 листопада 1944 року ухвалено маніфест про воз’єднання Закарпатської України з УРСР. 10 лютого 1947 року внаслідок укладення радянсько-румунського договору, Румунія визнала право УРСР на Північну Буковину, Хотинщину, Ізмаїльщину.
Напередодні перемоги у війні і після її закінчення більш активною стала зовнішня діяльність України: було утворено Наркомат закордонних справ УРСР, 6 травня 1945 року українська делегація прибула до Сан-Франциско на установчу конференцію ООН і активно включилася в її роботу. Зумовлено це було кількома факторами : за роки війни значно зріс міжнародний вплив та авторитет України, яка не тільки витримала основний тягар ворожої окупації, але й зробила вагомий внесок у боротьбі проти фашизму. Однак це не було основною причиною, участь України в ООН давала СРСР більшу кількість голосів в цій організації та посилювало його вплив на світову політику, це мало переконати всіх в СРСР і за кордоном у реальності існування української держава та її суверенітету, заспокоїти громадську думку і мобілізувати сили українського народу на завершення війни і відбудову, нейтралізувати національно-визвольні сили , які боролись за відродження української держави. На міжнародній арені Україна ніколи не відхилялась від позицій, які займав СРСР, що закономірно для унітарної держави, де домінує монополія центру на зовнішню політику.
Однак, втрати України в ході війни були значно більшими ніж її здобутки. В республіці на руїни було перетворено 714 міст, понад 28 тисяч сіл, в Україні залишились неушкодженими лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств (16 150 підприємств було знищено ), тоді наприклад як в Італії тільки 20% було зруйновано. Знищено 18 тис. медичних закладів, 33 тис. заклади освіти.
З чотирьох років німецько-радянської війни бойові дії тривали на українських землях три роки і чотири місяці. Весь цей час ворог здійснював політику нещадної економічної експлуатації та гноблення населення республіки. Знищення економіки, пограбування матеріальних і людських ресурсів було одним з найважливіших його завдань. Із музейних фондів України німецькі окупанти вивезли більше 330 тис експонатів. Найбільше постраждали музеї Львова, Києва, Харкова, Дніпропетровська. Було пограбовано Києво-Печерську лавру, внаслідок чого зникли весь відділ давньої зброї (4000 зразків), оригінальні акти 15-18 ст., колекція давніх наукових праць, унікальна нумізматична збірка. До Німеччини вивезено ешалони чорнозему, понад 1 млн. фруктових дерев.
Але найвідчутнішими були людські втрати. За останніми даними у боях СРСР втратив 30 млн. чоловік. Україна дала армії та флоту радянського Союзу понад 7 млн. воїнів. загинули 4,1 млн. (без партизанів і підпільників втрати яких точно не відомі). Кожен другий , хто залишився живим став на все життя інвалідом. В нагороду за це 2072 українських вояки були удостоєні звання Героя Радянського Союзу . Оскільки був великий резерв живої сили. керівництво Червоної Армії, проводило військові операції не рахуючись із втратами. Навіть тоді, коли можна було перемогти меншими силами, солдатів та офіцерів посилали на неминучу смерть.
На війні їх не шкодували, а використовували з такими величезними втратами, що навіть німці дивувалися . А що вже казати про ставлення до солдатів штрафних батальйонів? Вони були гарматним м’ясом тому, що спокутували свою „провину”, досить часто ішли в наступ не маючи зброї, а яке було ставлення до полонених солдатів, які потрапили в оточення чи опинилися в окупації?
В жодній армії світу тих, хто потрапив в полон не називали зрадниками .Тільки радянська влада. В історичних джерелах офіційна цифра складає 1,5 млн. в’язнів німецьких концтаборів, які потрапили до ГУЛАГу.
Тепер, коли СБУ України розкрила таємні архіви, ми дізналися про масові розстріли радянською владою ув’язнених у Львові, Вінниці та інших містах України влітку 1941 року.
Для прикладу поки радянські війська відступали в Чортківській тюрмі більшовиками закатовано 800 невинних жертв. А 7 липня 1941 року відступаючі енкаведисти підірвали на мосту у Заліщиках 3 вагони з політв’язнями. Радянські історики , перекручуючи факти, стверджували, що міст підірвали німецькі диверсанти, а про жертви на Дністрі і не згадували. Тільки з відродженням незалежності, заліщани спорудили пам’ятний хрест на місці трагедії і в день на Івана Купала відправляють пам’ятну панахиду.
Демографічні втрати України з 1 січня 1941 – до 1 січня 1945 року перевищують 13 млн. 584 тис осіб (враховуючи 300 тисяч українців, які після перемоги, побоюючись сталінського режиму так і не повернулися на батьківщину з Німеччини та Австрії). Фактично, втрати українського народу становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР. Фактично, втрати українського народу становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР 10 мільйонів українців після війни залишилися без даху над головою. А в додачу в 1946-1947 роках на території України виникає післявоєнний голод, який не був вчасно нейтралізований.
Оцінюючи ці величезні втрати, ми не можемо вважати 9 травня 1945-го перемогою для України! А у світлі вищеподаних фактів слова президента Росії Путіна В.В. (заява про те, що Росія перемогла б у війні сама – без України та інших республік колишнього СРСР, що саме Росія мала найбільші втрати тощо) є цинічним блюзнірством і зневагою пам’яті усіх загиблих – не тільки українців, а й інших народів тодішнього СРСР.
По суті, Друга світова - це війна двох імперій - російсько-комуністичної та німецько-фашистської - за панування у світовому геополітичному просторі та перерозподіл територій. У цьому військовому протистоянні боротьба за володіння Україною відігравала чи не вирішальне значення. Керманичі СРСР розуміли, що мають невеликий шанс на перемогу, якщо не зможуть використати могутній потенціал усіх республік, тому охрестили цю війну Великою Вітчизняною. Втім, для України та її народу Друга світова війна від самого початку об’єктивно не могла вважатися вітчизняною, оскільки Україна не мала на той час власної державності і була в складі СРСР. Україна стала безвинною жертвою кривавого протистояння, яку розв’язали на нашій землі дві злочинні ідеології - фашистська та радянсько-комуністична.
Відомо, що частина громадян України у Другій світовій війні українського народу воювала проти радянської влади за підтримки Німеччини (наприклад дивізія "СС Галичина"), друга - одночасно боролася проти Німеччини та СРСР (ОУН, УПА), третя - на боці СРСР проти Німеччини (бійці радянської армії). Саме з огляду на це необхідно оцінювати сам День перемоги та його наслідки для національної стабільності в нашій державі. В усьому світі 8 травня святкується перемога сил об’єднаної демократичної військової коаліції у Другій світовій війні. А що святкуємо ми? Для відповіді на це запитання слід виходити з того, що однією із стратегічних цілей комуністичного режиму було знищити Українську державу, на що були спрямовані всі руйнівні дії Кремля стосовно України.
Радянський міф про другу світову стверджує, що перемога у Великій Вітчизняній війні" - це перемога Сталіна і комунізму над його ворогами. Така собі монополія на перемогу, а всі переможені – "нацисти". Всіх тих, хто боровся за незалежність України, було названо "націоналістами" і прирівняно до нацистів, саме українська незалежність і не вписується в "визвольну" сталінську концепцію.
Враховуючи ці вище перелічені факти Верховна Рада України встановила 8 травня Днем пам'яті й примирення на честь усіх жертв Другої світової війни. За відповідний законопроект "Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років" проголосував 261 депутат. 9 травня буде відзначатися як День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Законопроектом пропонується використовувати термін "Друга світова війна" і відмовитися від терміну "Велика вітчизняна війна". Під час вшанування полеглих у роки Другої світової війни скасовується використання радянської символіки. Як відомо, термін "Велика Вітчизняна Війна" використовували в колишньому СРСР, аби підкреслити, що у війні 1941-1945 років громадяни захищали Радянський Союз як спільну Вітчизну.
Чи має право з гордістю носити свої бойові відзнаки радянський солдат, який ішов в атаку, штурмував ворожі укріплення, форсував під шквальним вогнем ріки, горів у танку? Має! Незалежно від того, хто він і звідки родом - усі вони гідні нашої з вами шани і вдячності. 
Чи може вважати день 9-го травня своїм святом вояк УПА, який, затиснутий поміж двох найстрашніших військових потуг, змушений був битися проти обидвох відразу? Може! Хоча медалей і почестей за це він не отримав, а навпаки, десятиліттями був зумисно і підло обмовлений. Він теж, і цілком щиро, вважає, що причетний до перемоги над фашизмом, пишається бойовими подвигами. Це і його свято, бо фашизм не ніс цілим народам нічого, крім смерті та рабства. Сьогодні складається таке враження, що вина вояків УПА не в тому, що вони воювали проти фашистських та більшовистських загарбників, вина їх у тому, що кожен вояк УПА давав присягу на вірність не Сталіну чи фюреру, а українському народові.
Що тепер цей український народ , подекуди зросійщений та зомбований московськими телеканалами в Україні, продовжує до сьогоднішнього дня паплюжити святу пам’ять та героїчні вчинки вояків Української Повстанської Армії. Саме через незнання нашої правдивої історії, частина жителів східної України підтримують російське вторгнення на територію нашої держави, через це ми знову втягнуті у нову безглузду, криваву війну.
Усе в цьому світі з часом зазнає переосмислення. Багато які з подій більш як півстолітньої давнини виглядають для нас нині в іншому світлі. Та, як би не переглядалась роль тих чи інших політичних сил і осіб, це не повинно применшувати таких споконвічних понять, як військова доблесть і ратна звитяга. Ми мусимо пам’ятати про значний внесок українців у боротьбі фашизму і бути вдячні їм за це.
Однак нашою перемогою скористалися сталінсько-комуністичні влада. Наш народ, заплативши кров’ю мільйонів своїх громадян, по завершенні війни не позбавився радянсько-сталінського ярма і не одержав нічого.
Тому у ці травневі дні скорботи потрібно вшановувати всіх учасників цієї війни - воїнів ОУН, УПА, учасників радянського партизанського руху опору, а також солдатів та офіцерів радянської армії, які стали безвинними жертвами кривавого протистояння Сталіна та Гітлера.
Напередодні відзначення 71-ї річниці пам’ятної дати викладачами суспільних дисциплін у ВП НУБіП України "Заліщицький аграрний коледж ім. Є. Храпливого" була організована тематична фотовиставка "Пам’ятаємо. Перемагаємо", у вестибюлі коледжу транслювалась презентація, присвячена Україні в роки Другої світової війни, кураторами груп проведено інформаційно-просвітницькі та виховні години.
Список використаної літератури:
- Петровський В. В. та ін. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. – Харків: Школа, 2013.
- Мизак Н. С. За тебе свята Україно. Заліщицький повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА: Книга третя. – Чернівці: Золоті ворота, 2002.- 420 с.
- Бойко О. Д. Історія України. – Київ : Академія, 2012.
- Світлична В. В. Історія України. – Львів: Новий світ, 2011.
- Кульчицький С.В. та ін. Історія України. – Київ: Освіта, 1998.
- Галина Сопівник „Невідома війна” // „Колос” 19 травня 2007 року.
- Інтернет ресурси.
Матеріал підготований викладачем історії Петрів Г. В.